2023-й минув для України під гаслом великого наступу і звільнення більшої частини території. Почавши рік під гучні заяви про це і навіть під зухвале розкриття самих планів (контр)наступу, Україна зіткнулася, з одного боку, із «неочікуваним» потужним зміцненням оборонних рубежів ворога, а з другого боку, з гострим недопостачанням необхідної для подібних операцій зброї з «країн Рамштайну» (бо і Захід опинився перед крахом завищених очікувань – власних та українських). У результаті, великий напад перетворився на звільнення лише деяких сіл та селищ.

Разом з тим, запеклі оборонні бої ЗСУ не дозволили ворогові посунути лінію фронту далі на територію України. Росія не захопила жодного великого населеного пункту, бо 10-місячний штурм руїн Бахмута або Соледара аж ніяк не можна вважати великим воєнним надбанням.

У наслідку безперервних обопільних боїв у режимі оборони лінія фронту майже не просунулася з жодного боку, а війна остаточно перетворилася на суцільну обопільну «м’ясорубку», подібну до І-ї світової, проте із застосуванням значно більш смертоносної зброї.

Така війна виявилася значно вигідніше Росії, бо там і населення у 4 рази більше, ніж в Україні, і старої зброї запаси більші, а головне, диктатура, що нагадує нацистську, в якій путінський режим через сукупність пропаганди, матеріального заохочення та репресій звів самоцінність людського життя майже до нуля. В обох арміях є суттєва частка високотренованих, освічених військових; проте, у російській армії значну частку піхоти складають завербовані з тюрем і колоній злочинці, засуджені за тяжкі злочини. В українській армії цей метод не застосовується; у ЗСУ воюють – ще досі без відпочинку і зміни! - у значній мірі ті найкращі громадяни, які пішли захищати Батьківщину ще на хвилі всенародного піднесення патріотизму у перші дні нападу РФ. Це робить бійців ЗСУ більш мотивованими, проте й більш втомленими, бо російське військо легше поповнює свої ряди.

Однак, найголовніше, що Росія знайшла союзників у особі Ірану та Північної Кореї. З Іраном співпраця розпочалася ще з осені 2022-го, коли на українські міста стали падати БПЛА іранського виробництва «Шахеди». У 2023-му іранці збудували у РФ завод із спільного виробництва цих смертоносних безпілотників, і разом з тим їхнє пряме постачання з диктатури аятолл до диктатури рашистів триває. А з літа 2023-го візитом російського міністра війни до Пхеньяна почалася інтенсивна співпраця з КНДР: Росія отримує їхні ракети. У січні 2024-го їх «випробували» на Харкові та Києві.

Водночас, в України були у 2023-му проривні досягнення. Перш за все, на Чорному морі. Не маючи власного флоту, а лише за допомогою БПЛА та морських дронів, у значній мірі власного виробництва, і дальнобійних ракет українські сили знищили таку частину російського ЧФ, що РФ перебазувала залишки флоту з окупованого Криму до Новоросійська. Це дозволило частково відновити «зерновий коридор», зірвавши спроби РФ повністю заблокувати його.

Україна також досягла успіху у перемовинах з ЄС: їй відкрили початок переговорів щодо вступу до ЄС. А ось у просуванні до НАТО є затримка через неготовність 30 країн - членів. Натомість, на самміті у Вільнюсі було підписано рамкові угоди про двосторонні безпекові домовленості із деякими країнами Великої Сімки. Щойно 12 січня, під час неоголошеного візиту прем’єра Великої Британії Ріші Сунака до Києва, було підписано таку угоду на 10 років. Пакет Великобританії включатиме «більше засобів протиповітряної оборони, більше протитанкової зброї, більше ракет великої дальності, тисячі боєприпасів і артилерійських снарядів», - сказав Сунак. Обидві сторони зобов’язуються підтримувати одна одну постачанням зброї, проте такі угоди не є повноцінною гарантією безпеки і не замінюють вступу України до НАТО.

Така позиційна війна може виявитися практично нескінченною, у всякому разі, до повного обопільного вичерпання сил. Для перемоги України, як зазначив нині вже колишній Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний, потрібно досягти комплексного технологічного прориву одночасно у декількох родах ЗСУ: передусім, у повітрі, у тому числі за рахунок дронів, але також і на землі – дальнобійними ракетами і артилерією; і у кіберпросторі. Це потребує напруження усіх сил як українського суспільства, так і Заходу. Для цього необхідно чітко сформулювати, що перемога України означає перемогу вільного світу не лише над РФ, але й над об’єднаною віссю зла, яка проявляє себе дедалі чіткіше.

Надія Банчик, журналістка,

Сан-Госе, Каліфорнія