У виступі Мера багато разів звучали слова звернені до українців і про підтримку біженців та про велику українську громаду Брукліна. І серед запрошених чи ненайбільше українців. Та присмак від такої небуденої подїї був зіпсутий ще при вході, де стояли ряжені і бринькали на балалайках. 

Роздумуючи чи іти на Mayor Adams' Eastern-European Cultural Heritage Reception 2024, яка відбувалася на резиденції головного очільника столиці світу, в голові крутилися слова-настанови світлої пам’яті Владики Василя Лостена: “Як нас там, нема, то нема і нашого голосу і про нас ніхто не буде знати”.

Разом з Angela Kravchenko, Democratic District Leader, яка до речі, єдина українка, яка займає виборну позицію (Assembly District 46), ми прийшли також, щоб підтримати Olena Makhninа, яка є виконавчим директором організації "Діловий район Барйтон-Біч" і отримувала нагороду від мера за активну громадську діяльність. “I am Ukrainian Jewish”, – наголосила пані Олена, приймаючи нагороду.

Приємні зустрічі, знайомі обличчя, фуршет… У виступі Мера багато разів звучали слова звернені до українців і про підтримку біженців та про велику українську громаду Брукліна. І серед запрошених, як виглядало, чи ненайбільше українців, і наш голос був найгучніший. Та присмак від такої небуденої подїї був зіпсутий ще при вході, де стояли ряжені і бринькали на балалайках. Перед початком урочистої частини підійти ближче до сцени нас “пріглашалі”, a один з виступаючих з рускімі коренями наголошував, які ми всі єдині.

У попередні роки у відповідь на запрошення на “встречу з прєдставітілямі рускоязичного насілєнія i постсоветскіх рєспублік”, я писала, що оскільки, ми ніякого стосунку до рускоязичного насілєнія не маємо, то не маємо потреби брати в цьому участь. І взагалі, чого це українцям збиратися під одним дахом з представниками тої культури, яка насаджувалась нам і протягом століть нищила нашу. Коли у 2022 – “братья” показали свою агресорську сутність всьому світу, організатори стали іменувати назву групи як Eastern-European Cultural Heritage. Цьогоріч, до неї доєднали ще представників центральноазіатських країн, що були поневолені і жили “єдіной сємйой в совєтском союзє”. Отже, нас і далі намагаються тулити до купи ….

У моєму оповіданні “По той бік океану”, побудованому на реальній історії, дочка головної героїні розповідає, як її батько, німець за походженням, соромився приналежності до нації, яка розв’язала Другу світову війну, хоч ніколи сам не жив у Німеччині, був народжений в Америці. Чи хоч колись представники країни яка розвʼязала злочинну війну у центрі Европи у ХХІ столітті відчують сором за діяння їхньої країни і народу і, накінець, перестануть лізти зі своїми балалайками з усіх щілин?

Єдине "Glory to Ukraine", завдяки якій справжня Східна Европа не знає сьогодні що таке війна, прозвучало з вуст представника польської громади у промові після отримання нагороди за активну громадську діяльність, і я б додала – і за свідому громадянську позицію.