19 вересня в школі українознавства «Нова хвилька» у Брукліні ми мали велику приємність провести дві змістовні та надзвичайно цікаві зустрічі з ректоркою Українського вільного університету, професоркою кафедри психології Львівського національного університету імені Івана Франка, докторкою Ларисою Дідковською.

     Перша зустріч була організована для старшокласників і стосувалася однієї з останньої сфери життя кожної людини - разом між батьками та дітьми. Тема лекції — «Батьківсько-дитячі стосунки: поняття, психологічні виміри та особливості на різних стадіях життєвого циклу сім’ї».

Під час розмови проф. Дідковська пояснила, що родину не можна сприймати як незмінну структуру. Сім'я постійно розвивається, стає разом із життєвими обставинами своїх членів та проходить через інші етапи змін. Саме в родинному середовищі дитина отримує перший досвід довіри, безпеки й прийняття. Від характеру цих взаємини значною мірою залежить те, як у майбутньому людина сприйматиме себе, інші та будуватиме близькі стосунки.

Значну половину зустрічі присвятили підлітковому періоду. Лекторка заявила, що прагнення підлітки до незалежності, бажання мати власну думку та зменшення відокремлення від батьків є закономірною частиною дорослішання. У цей час роль батьків також має змінюватися: посилений контроль має відбуватися до віри, відкритому спілкуванню, співпраці та повазі до особистого простору молодої людини.

Окремо учасники говорили про специфіку життя українських сімей у діаспорі. Перед батьками стає непросте завдання: допомогти дітям зберегти українську мову, культуру та відчуття приналежності до свого народу, водночас підтримуючи їх успішну інтеграцію в американське суспільство. У цьому контексті українська мова має не лише культурне, а й емоційне значення, адже саме нею часто передаються родинна близькість, спогади та традиції.

Говорили також про зміни, які відбуваються в сім'ях через різний темп адаптації батьків і дітей. Діти швидше освоюють нове мовне та культурне середовище, що може вплинути на звичний розподіл ролей у країні.

Не оминули у вазі й українські родини, члени яких сьогодні перебувають на відстані через війну та вимушену міграцію. проф. Дідковська зазначила, що географічна розлука не обов’язково повинна позначати емоційне віддалення. Регулярні розмови, спільні онлайн-звички, увага до щоденного життя близьких та щира почуття присутність допомагають підтримувати родинний зв’язок навіть тоді, коли люди розділені тисячами кілометрів.

Друга зустріч об'єднала педагогів школи та батьків. Її темою стали «Особливості психотерапевтичної праці з дітьми у гештальт-підході».

Під час лекції проф. Дідковська відвідувала із підходами до психологічної роботи з дітьми, наголошуючи передусім на необхідність створення атмосфери довіри та психологічної безпеки. Важливим місцем у роботі є розуміння того, що дитина переживає те саме зараз, а також можливість допомогти їй виразити своє відчуття доступними для її способів.

Йшлося, зокрема, про використання гри, творчих занять, малювання, метафор та інших інструментів, за допомогою яких дитина може краще відчути власні емоції та донести їх до дорослого.

У межах гештальт-підходу складна поведінка дитини розглядається передусім у контексті її взаємодії з навколишнім середовищем. Тривожність, агресивність або деструктивні реакції можуть бути за допомогою якої дитина намагається впоратися з напруженням чи несприятливими умовами. Такий погляд є особливою українською проблемою в роботі з дітьми, які могли пережити воєнні події, вимушений переїзд, втрату звичного середовища або потребують адаптації до нової мови та культури.

Практична частина зустрічі була присвячена тому, як дорослим реагувати на складну поведінку дітей. Педагогам і батькам рекомендували відокремлювати поведінку від особистості дитини: говорити про конкретний вчинок, а не вищувати негативні ярлики. Одночасно важливо визнавати емоції дитини, допомагати їй називати те, що вона відчуває, і одночасно шукати прийняті способи розв'язання проблемних ситуацій.

Окремо обговорювали значення особистих меж. Діти потрібні як підтримка та турбота дорослих, так і можливість розвиватися самостійно. Важливим завданням є також підтримувати її реальні зусилля й досягнення та розвивати асертивність — уміння висловлювати власну позицію й захищати свої межі, не порушуючи прав інших.

Ще одним аспектом розмови стала психологічна стійкість. На думку проф. Дідковської, дорослим важливо створювати для дитини умови, в яких вона відчуває не лише захист, а й власну сприятливість впливати на її життя. Дитина має прогресувати усвідомлювати себе людиною, яка може приймати рішення, діяти, допомагати іншим і знаходити способи долати складний контекст.

Особлива увага була приділена футбольній школі в цьому процесі. Для українських дітей, які живуть за межами України, школа українознавства виконує значно ширшу функцію, ніж лише передача знань. Вона може бути місцем, де дитина відчуває стабільність, приналежність, підтримку та зв’язок з українською мовою, культурою й традиціями.

«Всі діти народжуються вільними та гідними, а завдання дорослих — не зламати цю гідність, а дати їм достатньо любові, опори та безпечних меж», — зазначила на завершення проф. Лариса Дідковська.

Зустрічі стали місцем для відкритого обговорення питань, які сьогодні особливо актуальні для української родини: взаємодія між батьками та дітьми, особливості підліткового віку, адаптація в іншій країні, психологічна стійкість та підтримка дітей, які переживають наслідки війни та вимушеної міграції.

Водночас ці розмови ще раз засвідчили важливу роль української школи за кордоном. Це не лише місце навчання, а й середовище, в якому молоде покоління може підтримувати зв'язок із власним культурним та мовним корінням, знаходити однодумців і відчувати себе частиною української спільноти.

Зустрічі відбулися в рамках робочого візиту проф. Лариси Дідковської до США на запрошення Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США.